Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року Справа № 916/1317/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р.,суддівАкулової Н.В., Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 у справі № 916/1317/14 господарського суду Одеської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 простягнення 21 967,41 грнв судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: ОСОБА_6, дов. б/н від 22.01.2014

- відповідача: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.06.2014 у справі № 916/1317/14 (суддя Брагіна Я.В.) позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1 445,28 грн - пені, 2 160,18 грн - штрафу, 17 488,69 грн - 100% річних.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 у справі №916/1317/14 (у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Разюк Г.П., Петрова М.С.) скасовано рішення господарського суду Одеської області від 19.06.2014 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 17 488,69 грн - 100% річних. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою у даній справі постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема ст.ст. 536, 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2, 3 ст. 4-3, п. 6 ч. 2 ст. 105 ГПК України, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду України від 28.07.2014, залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 19.06.2014 у справі № 916/1317/14.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 13.05.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (як постачальником) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (як покупцем) було укладено договір постачання № 161 Од, за умовами якого постачальник протягом усього терміну дії договору зобов'язується постачати покупцю продукцію, що є об'єктом торгівлі постачальника (товар), а саме: пакувальне устаткування, витратні матеріали.

Відповідно до п. 1.2. договору постачання покупець зобов'язався приймати у постачальника товар та оплачувати його на умовах, передбачених цим договором.

Асортимент та кількість кожної партії товару визначається на підставі заявок покупці і вказуються в рахунку-фактурі постачальника. Оплата рахунку-фактури або надання постачальникові довіреності для отримання товару, зазначеного в рахунку-фактурі, є підтвердженням узгодження з боку покупця асортименту, кількості та ціни товару, що постачається, та умов його постачання (п. 2.1 договору постачання).

Згідно з п.п. 2.6, 2.7 договору постачання строк поставки товару для умов EXW та FCA не повинен перевищувати 5 робочих днів з моменту одержання від покупця довіреності на отримання товару, а для умови СРТ - 12 робочих днів. Датою поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній постачальника.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору постачання розрахунок за кожну поставлену партію товару покупець здійснює протягом 15 календарних днів від дати здійснення поставки. Розрахунки здійснюються у безготівковому порядку платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п.4.1. договору ціна кожної партії товару встановлюється в рахунку-фактурі постачальника та узгоджується в порядку, визначеному у п.2.1. цього договору.

Відповідно до п.5.2 договору постачання за порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми несплаченого, але поставленого товару за кожний календарний день прострочення платежу, а у разі перевищення затримки більш ніж на 10 банківських днів - додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

У п. 5.3 договору постачання сторонами встановлено, що у разі прострочення оплати покупець сплачує постачальнику відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 100% річних від суми простроченого платежу.

Розділом 9 визначено термін дії договору: початок - 13 травня 2013 р., закінчення - 31 грудня 2013 р. Незалежно від положень цього розділу, договір вважається чинним до моменту завершення сторонами усіх взаєморозрахунків по розділу 3 цього договору. Якщо сторона за місяць до закінчення строку дії цього договору не заявить письмово про його розірвання, договір буде автоматично подовжений до 31 грудня наступного року.

На виконання умов договору № 161 Од від 13.05.2013 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 21 601,80 грн на підставі рахунку-фактури № 2854 від 13.05.2013 року, що підтверджується накладною № 3426 від 13.06.2013 на суму 3 470,23 грн (довіреність №3140823 від 13.06.2013), накладною № 2696 від 16.05.2013 на суму 18 131,57 грн (довіреність № 314065 від 13.05.2013).

Між сторонами був складений та підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2013 по 06.02.2014, згідно з яким заборгованість покупця перед постачальником станом на 07.02.2014 склала 21 601,77 грн.

17.02.2014 постачальник звернувся до покупця з вимогою про сплату боргу за договором постачання № 161Од від 13.05.2013 у сумі 21 601,80 грн протягом п'яти календарних днів з дня отримання вимоги.

Вимога була отримана покупцем 04.03.2014, про що свідчить поштове повідомлення, однак залишена без відповіді і задоволення.

В процесі розгляду справи відповідачем було погашено суму заборгованості у розмірі 21 601,80 грн, що свідчить банківська виписка за особовим рахунком ФОП ОСОБА_4 станом на 15.04.2014.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ст.ст. 11, 509, 551, 610, 611, 625 626, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 193, 216, 218, 231, 232 Господарського кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_4 1 445,28 грн - пені, 2 160,18 грн - штрафу, 17 488,69 грн - 100% річних.

Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 100% річних у сумі 17 488,69 грн з тих підстав, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 5.3 договору постачання нараховуються у разі прострочення оплату та сплачуються покупцем у розмірі 100 % річних від суми простроченого платежу, підпадають під визначення пені, яка вже нарахована відповідно до пункту 5.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України одна сторона (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність другої сторони (покупця) для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до постанов Верховного Суду України № 3-31гс14, № 3-32гс14 від 01.07.2014, № 3-37гс13 від 01.07.2014, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст.ст. 536, 549, ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції при застосуванні зазначених положень постанови Верховного Суду України № 3-37гс13 від 01.07.2014 не було враховано, що відповідно до пункту 5.3 договору постачання № 161 Од від 13.05.2013 сторонами договору було фактично встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, спосіб обчислення яких не дає підстав для їх кваліфікації як пені.

Оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені пунктом 5.3 договору постачання № 161 Од від 13.05.2013, є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до відповідача двічі відповідальності одного і того ж самого виду - пені за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 100% річних у сумі 17 488,69 грн, однак неправильно застосувавши норми ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки до спірних правовідносин застосуванню підлягали положення ст. 536 Цивільного кодексу України.

Проте помилкове застосування норми матеріального права в цілому не призвело до прийняття судом першої інстанції неправильного рішення у даній справі. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне виправити зазначену помилку і з урахуванням зазначеного, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Одеської області від 19.06.2014 у справі №916/1317/14 - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 скасувати, рішення господарського суду Одеської області від 19.06.2014 у справі № 916/1317/14 залишити в силі.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я Н.В. Акулова

С у д д я С.В. Владимиренко